Державний формуляр лікарських засобів
 

Навігація

Первинна допомога

За напрямком медицини


Октреотид (Octreotide)

Категорія: ЕндокринологіяЗасоби для лікування захворювань гіпоталамо-гіпофізарнноїсистемиПрепарати гормонів гіпоталамусаАналоги соматостатинуОктреотид

Октреотид (Octreotide)

Препарат випускається під торгівельними назвами:

  • ОКТРІН, ВАТ "Біофарма", м. Київ, Україна
  • УКРЕОТИД, ВАТ "Лубнифарм", м. Лубни, Полтавська обл./ЗАТ "Трудовий колектив Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів "Біофарма", м. Київ, Україна/Україна
  • ГЕНФАСТАТ, Омега Лабораторіз Лтд., Канада
  • ОКТРАЙД, Сан Фармасьютикал Індастріз Лтд., Індія
  • ОКТРЕСТАТИН, ЗАТ "Фарм-Синтез", м. Москва/ТОВ "Компанія "Деко"/ТОВ "Альтаір, Російська Федерація/Російська Федерація/Російська Федерація
  • САНДОСТАТИН®, Новартіс Фарма Штейн АГ (артеріальна гіпертензія), Швейцарія
  • САНДОСТАТИН® ЛАР, Сандоз ГмбХ (виробництво мікросфер in bulk)/Новартіс Фарма Штейн АГ (артеріальна гіпертензія) (кінцеве пакування та випуск серії), Австрія/Швейцарія

Ціни в аптеках:

Інструкція для застосування: Октреотид (Octreotide)

Фармакотерапевтична група: Н01СВ02 - гормони, що гальмують ріст. Гіпоталамічні гормони.

Основна фармакотерапевтична дія: синтетичне похідне гормону соматостатину, що виявляє подібні з ним фармакологічні ефекти, але має більш тривалу дію; знижує кислотопродукцію, моторику ШКТ (шлунково-кишковий тракт); пригнічує патологічно підвищену секрецію гормону росту, пептидів і серотоніну, що продукуються у гастроентеро-панкреатичній ендокринній системі; у нормі знижує секрецію гормону росту, що спричинюється аргініном, стресом та інсуліновою гіпоглікемією; секрецію інсуліну, глюкагону, гастрину й інших пептидів гастроентеропанкреатичної ендокринної системи, що спричинюється прийомом їжі, а також секрецію інсуліну і глюкагону, що стимулюється аргініном; секрецію тиреотропіну, що спричинюється тиреоліберином; пригнічення секреції гормону росту в октреотиді (на відміну від соматостатину) проходить у значно більшій мірі, ніж інсуліну; введення октреотиду не супроводжується феноменом гіперсекреції гормонів за механізмом “негативного зворотного зв’язку"; у хворих на акромегалію знижує концентрацію гормону росту і /або соматомедину А в плазмі крові; клінічно значуще зниження концентрації гормону росту (на 50% і більше) відмічається майже у всіх хворих, нормалізація ж вмісту гормону росту в плазмі (менше 5 нг/мл) досягається приблизно у половини хворих; при карциноїдних пухлинах призначення октреотиду може приводити до зменшення вираженості симптомів захворювання, у першу чергу таких, як припливи і діарея, клінічне поліпшення супроводжується зниженням концентрації серотоніну в плазмі і екскреції 5-гідроксііндолоцтової кислоти із сечею; при пухлинах, що характеризуються гіперпродукцією вазоактивного інтестинального пептиду (ВІПоми), зменшує секреторну діарею; можливо уповільнення або припинення прогресування пухлини, навіть зменшення її розмірів і особливо метастазів у печінку; клінічне поліпшення, як правило, супроводжується зменшенням (майже до нормальних значень) концентрації вазоактивного інтестинального пептиду (ВІП) у плазмі; при глюкагономах, незважаючи на помітне зменшення некротизуючого мігруючого висипу, не робить будь-якого істотного впливу на перебіг ЦД (цукровий діабет) (який часто спостерігається при глюкагономах) і, як правило, не приводить до зниження потреби в інсуліні або пероральних цукрознижувальних засобах; у хворих на діарею викликає її зменшення, що супроводжується збільшенням маси тіла, часто відмічається швидке зниження концентрації глюкагону в плазмі, проте при тривалому лікуванні цей ефект не зберігається; водночас симптоматичне поліпшення залишається стабільним тривалий час; при гастриномах (с-мі Золлінгера-Еллісона) октреотид застосовують як монотерапію або в комбінації з блокаторами Н2-рецепторів і інгібіторами протонного насоса, може знизити утворення соляної кислоти в шлунку, можливо зменшення вираженості й інших симптомів, імовірно пов’язаних із синтезом пептидів пухлиною, у тому числі припливів.

Показання для застосування ЛЗ: акромегалія (за відсутності достатнього ефекту від хірургічного лікування, променевої терапії і лікування агоністами допаміну; у неоперабельних хворих, а також у хворих, що відмовилися від хірургічного лікування); купірування симптоматики пухлин гастроентеропанкреатичної ендокринної системи (карциноїдної пухлини з наявністю карціноїдного с-му; пухлини, що характеризуються гіперпродукцією вазоактивного інтестинального пептиду – ВІПоми; глюкагонома БНФ (рекомендація до застосування ЛЗ у Британському Національному Формулярі, 60 випуск); гастриноми (с-м Золлінгера-Еллісона); інсуліноми; пухлини, що характеризуються гіперпродукцією соматоліберину – соматолібериноми); рефрактерна діарея у хворих на СНІД (синдром набутого імунодефіциту); г. (Гострий) панкреатит; профілактика ускладнень після операцій на підшлунковій залозі; припинення кровотеч і профілактика повторної кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу при цирозі печінки (у комбінації з ендоскопічною склерозуючою терапією).

Спосіб застосування та дози ЛЗ: п/ш (підшкірне введення) при акромегалії – у початковій дозі 50 – 100 мкг, з інтервалами 8 або 12 год (Година); надалі підбір дози оснований на щомісячних визначеннях концентрації гормону росту в крові, аналізі клінічних симптомів і переносимості препарату; для більшості хворих добова доза становить 200–300 мкг; не слід перевищувати МДД (максимальна добова доза) - 1,5 мг/добу; якщо після 3 місяців лікування не відмічається достатнього зниження вмісту гормону росту та поліпшення клінічної картини захворювання, терапію слід припинити; при ендокринних пухлинах гастроентеропанкреатичної системи – п/ш (підшкірне введення), у початковій дозі по 50 мкг 1–2 р/добу (кількість разів на добу) БНФ (рекомендація до застосування ЛЗ у Британському Національному Формулярі, 60 випуск); надалі залежно від досягнутого клінічного ефекту, впливу на вміст гормонів, що виробляються пухлиною (у випадку карциноїдних пухлин – вплив на виділення 5-гідроксііндолоцтової кислоти із сечею), і переносимості дозу можна поступово збільшити до 100–200 мкг 3 р/добу (кількість разів на добу) БНФ (рекомендація до застосування ЛЗ у Британському Національному Формулярі, 60 випуск); при рефрактерній діареї у хворих на СНІД (синдром набутого імунодефіциту)п/ш (підшкірне введення), у початковій дозі 100 мкг 3 р/добу (кількість разів на добу); якщо після одного тижня лікування діарея не припиняється, дозу збільшують (за умови нормальної переносимості) до 250 мкг 3 р/добу (кількість разів на добу); при неефективності терапії протягом тижня (у дозі 250 мкг 3 р/добу) лікування припиняють; для профілактики ускладнень після операцій на підшлунковій залозі – п/ш (підшкірне введення), першу дозу 100 мкг/год до лапаротомії, після операції – по 100 мкг 3 р/добу (кількість разів на добу) протягом 7 наступних днів.

Побічна дія та ускладнення при застосуванні ЛЗ: анорексія, нудота, блювання, абдомінальні болі спастичного характеру, метеоризм, діарея, стеаторея (без явищ мальабсорбції); г. (Гострий) гепатит без холестазу, гіпербілірубінемія, підвищення активності “печінкових” трансаміназ і ЛФ (лужна фосфатаза), γ-глутамілтрансферази; г. (Гострий) панкреатит; алопеція; тривале застосування – холелітіаз, реактивний панкреатит, зниження толерантності до глюкози (зумовлено гальмуванням секреції інсуліну), стійка гіперглікемія, гіпоглікемія, АР (алергічні реакції); болючість у місці введення, свербіж, печіння, гіперемія шкіри, припухлість.

Протипоказання до застосування ЛЗ: гіперчутливість до октреотиду; дитячий вік; з обережністю – ЖКХ, ЦД (цукровий діабет), вагітність, період годування грудьми.

Форми випуску ЛЗ: мікросфери для приготування суспензії для ін'єкцій по 10 мг, по 20 мг, по 30 мг у фл. (Флакон); р-н для в/в (внутрішньовенне введення) та п/ш (підшкірне введення) введення по 1000 мкг/5 мл (200 мкг/мл) по 5 мл у фл. (Флакон); р-н для в/в (внутрішньовенне введення) та п/ш введення, 100 мкг/мл по 1 мл та 50 мкг/мл по 1 мл, або 500 мкг/мл по 1 мл у фл. (Флакон); р-н для ін'єкцій 0,05 мг/мл по 1 мл в амп. (Ампула), 0,1 мг/мл по 1 мл в амп. (Ампула), 100 мкг/мл по 1 мл в амп. (Ампула), 50 мкг/мл по 1 мл в амп.1.

Візаємодія з іншими лікарськими засобами

Зменшує всмоктування циклоспорину і сповільнює всмоктування циметидину. У хворих на ЦД (цукровий діабет), які застосовують інсулін, може знижувати потребу в інсуліні.

Особливості застосування у жінок під час вагітності та лактаціїї

Вагітність: Застосовувати лише у випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.
Лактація: не можна годувати груддю під час лікування.

Особливості застосування при недостатності внутрішніх органів

Порушення функції церцево-судинної системи: Спеціальних рекомендацій немає
Порушення функції печинки: Контроль функції.
Порушення функції нирок: Контроль функції.
Порушення функції дихальної системи: Спеціальних рекомендацій немає

Особливості застосування у дітей та осіб похилого віку

Діти, до 12 років: Не рекомендується.
Особи похилого та старечого віку: Корегування дози не потрібно.

Застереження щодо застосування

Інформація для лікаря: При пухлинах гіпофіза ретельне спостереження за хворими ч/з можливе збільшення розмірів пухлин. При лікуванні гастроентеропанкреатичних ендокринних пухлин може виникнути раптовий рецидив симптомів. Перед початком і в процесі лікування (кожні 6–12 міс.) – УЗД жовчного міхура. Уникати декількох ін’єкцій у те саме місце ч/з короткі інтервали часу. Перед введенням р-н підігріти до кімнатної температури. Коливання концентрації глюкози в крові можна зменшити більш частим введенням менших доз. У період лікування необхідний систематичний контроль концентрації глюкози, особливо у пацієнтів із кровотечами з варикозно розширених вен стравоходу, при цирозі печінки підвищений ризик розвитку інсулінзалежного ЦД (цукровий діабет). З обережністю для лікування хворих на ЦД (цукровий діабет). У пацієнтів із ЦД I типу може впливати на обмін глюкози, у зв’язку з чим може знижуватися потреба у введенні інсуліну. Для хворих із ЦД II типу та пацієнтів без супутнього порушення вуглеводного обміну п/ш ін'єкції можуть призводити до постпрандіальної глікемії. У хворих з інсуліномами може спостерігатися збільшення виразності та тривалості гіпоглікемії. Систематичне спостереження за такими хворими.
Інформація для пацієнта: Вираженість побічних ефектів з боку ШКТ (шлунково-кишковий тракт) зменшується при введенні препарату в проміжках між прийомами їжі або перед сном